Завдання до лабораторних та практичних робіт

Тема: Ноосфера. Еволюція уявлень про місце людини в природі. Історичні етапи взаємодії суспільства і природи та їх екологічні особливості. Масштаби й наслідки антропогенного впливу на природне середовище на сучасному етапі

Інструктивна картка

ПРАКТИЧНА РОБОТА з екології № 1

АНАЛІЗ ОСОБЛИВОСТЕЙ ІСТОРИЧНИХ ЕТАПІВ ВЗАЄМОДІЇ СУСПІЛЬСТВА І ПРИРОДИ

1.         Прочитайте текст підручника або додатковий теоретичний матеріал за темою «Історичні етапи взаємодії суспільства й природи та їх екологічні особливості».

2.         Заповніть таблицю.

ОСОБЛИВОСТІ ВЗАЄМОДІЇ ЛЮДСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА І ПРИРОДИ

	Назва історичного етапу	Тривалість етапу	Масштаби й характер впливу людини на природу

3.                  Сформулюйте висновок.

4.                   Дайте відповіді на запитання:

а) Який історичний етап відзначився значним впливом людини на природу? Із чим це пов'язано?

б) Як ви розумієте слова В. Вернадського: «У геологічній історії біосфери перед людиною відкривається величезне майбутнє, якщо вона зрозуміє це і не буде застосовувати свій розум для самознищення»?

Наведіть приклади використання людством свого розуму для самознищення.

ДОМАШНЕ ЗАВДАННЯ

Прочитати відповідний параграф підручника, виконати письмове завдання.

Екологічна задача: Туристична група зупинилася на ніч. Як організувати зупинку, щоб негативний вплив на навколишню природу був мінімальним?

Підготувати доповідь на тему «Діоксини».

ДОДАТКОВИЙ МАТЕРІАЛ

Історичні етапи взаємодії суспільства й природи та їх екологічні особливості

Вченими виділено чотири етапи (періоди) становлення взаємовідносин між суспільством і природою:

1.                       Етап мисливсько-збиральницької культури.

2.                       Етап аграрної культури.

3.                       Етап індустріального суспільства.

4.                       Постіндустріальна епоха.

Етап мисливсько-збиральницької культури. В епоху палеоліту (40—15 тис. рр. тому) основою існування первісного суспільства було полювання на крупних тварин, яке супроводжувалося збиранням комах, молюсків, рослинної їжі тощо. Первісна людина брала від природи рівно стільки, скільки їй було необхідно для забезпечення харчування. Важливим чинником відділення людини від еволюції тваринного світу став перехід до виготовлення й по­стійного використання знарядь мисливства і праці. Це були ножі, пилки, свердла, скребла, рубила, молотки. Для їх виготовлення використовували кремінь, кварц, гірський кришталь, застиглу вулканічну лаву. Техніка виготовлення цих знарядь праці поступово вдосконалювалася. Важливою відмінністю людей від інших видів тварин було використання вогню. Близько 300 тис. рр. тому людина почала використовувати природний вогонь (блискавки), а близько 150 тис. рр. тому вона навчилась його добувати. Використання вогню зробило людину менш залежною від кліматичних змін. Відходи життєдіяльності первісних мисливців швидко утилізувались природою. Первісна людина могла істотно регулювати чисельність окремих видів тварин, рослин, забруднювати продуктами життєдіяльності місця свого розселення. Однак загалом її взаємовідносини з природою були гармонійними. Первісна людина сприймала світ, відчуваючи себе частиною природи.

Етап аграрної культури. Аграрна культура охоплює період, коли основою матеріального виробництва було землеробство і скотарство, з моменту появи сільського господарства (близько 8 тис. рр. тому) до виникнення повноцінного промислового виробництва (середина ХУШ ст. н. е.). Приручення тварин, перехід від мисливства до сільського господарства й осілого способу життя отримало назву неолітичної революції. З появою перших сільськогосподар­ських культур (гарбуза, гороху, квасолі, льону) можна говорити про перші цивілізації, які виникли на Сході і змінили епоху варварства. Розвиток землеробства і скотарства зумовив істотні зміни в ландшафтах. За оцінками демографів, в епоху землеробства значно зросла чисельність населення, його густота. Зросла і тривалість життя людей. Основним регулятором тривалості життя були хвороби, які людині діставалися від тварин і через погані санітарно-гігієнічні умови проживання. Навколо поселень накопичувалися відходи, нечистоти, забруднювалися ґрунти й водойми, що сприяло поширенню збудників інфекцій. Істотної шкоди природному середовищу завдавало скотарство. Розведення свійських тварин, їхнє скупчення в околицях населених пунктів, випас на обмежених ділянках призвели до деградації трав'яного покриву, лісово-чагарникових угруповань, розвитку процесів спустелення в ряді регіонів світу. Виникнення міських поселень у 4—3 тисячолітті до н. е. сприяло концентрації населення, розвитку систем комунікацій, що істотно змінювало навколишню природу. Розпочався процес окультурення ландшафтів, який виявлявся у зміні їхньої структури, збідненні видової різноманітності, забрудненні водойм, ґрунтів, повітряного середовища. Останнім етапом у розвитку аграрної культури стала епоха феодалізму (V—VІ ст. н. е.). Її характерною особливістю було широке використання у виробничих процесах природних енергетичних ресурсів — вітрових і водних. Вітрові й водні двигуни вперше були використані в млинах, на мануфактурах. Роль тяглової сили в господарських процесах виконують воли, коні, інші свійські тварини. У цей період істотно змінюється світосприйняття людини, розуміння її місця й ролі в природному середовищі. Так, в епоху середньовіччя стали з'являтися перші законодавчі акти природоохоронного спрямування, які регулювали мисливство, оберігали водно-болотяні угіддя, озера, ліси.

Етап індустріального суспільства. Атрибутами нової індустріальної епохи спеціалісти вважають зародження машинного виробництва, яке спричинило різке зростання обсягів продукції, нових форм його організації (фабрик, заводів) і зростання рівня життя та чисельності населення. Свій відлік епоха індустріалізації веде з другої половини XVIII ст. У цей період зростають обсяги видобутку корисних копалин (вугілля, залізної руди, кольорових металів, нафти й газу). У місцях промислових розробок виникають фабричні поселення, формуються промислові центри, транспортні комунікації і транспортні засоби, що зрештою призводить до формування на місці природних ландшафтів їхніх модифікацій — антропогенних ландшафтів. Широке залучення сільськогосподарських машин і механізмів сприяло інтенсифікації процесів сільськогосподарського виробництва. Це зумовило зростання обсягів виробництва продовольства і його здешевлення. Концентрація населення в міських поселеннях призвела до розвитку масових епідемічних захворювань (грипу, черевного тифу, туберкульозу та ін.). Причиною цього є погіршення санітарно-гігієнічних умов проживання людей унаслідок різноманітних забруднень природного середовища, а також зростаюча ймовірність поширення захворювань за рахунок частіших контактів між людьми. У ХХ ст. винайдено різноманітні антибактеріальні та противірусні препарати, розроблено способи запобігання багатьом інфекціям. Водночас з'явились нові інфекційні захворювання, які є наслідком забрудненого навколишнього середовища.

Постіндустріальне суспільство. Сучасну епоху характеризують як ядерну, космічну, електронну, як етап переходу до інформаційної цивілізації. Це епоха домінування знань, інформації й переходу до гармонізації суспільства і природи. Фундаментальною основою нового світогляду є концепція ноосфери як нової еволюційної стадії розвитку біосфери й людського суспільства.

У ноосферну епоху людство має знайти спосіб, як відновити екологічну рівновагу на планеті, реалізувати стратегію безкризового розвитку суспільства і природи, а людина мусить узяти на себе всю повноту відповідальності за подальший збалансований розвиток.

З другої половини ХХ ст. науковий світ розробляє низку підходів до гармонійного співіснування суспільства з природою: стратегію меж росту, стратегію збалансованого розвитку, стратегію сталого розвитку.

Тема: Ноосфера. Еволюція уявлень про місце людини в природі. Історичні етапи взаємодії суспільства і природи та їх екологічні особливості. Масштаби й наслідки антропогенного впливу на природне середовище на сучасному етапі

Інструктивна картка

Тема: Стійкість природних компонентів, геосистем до антропогенних забруднень. Форми стійкості геосистем. Стійкість природних і антропогенізованих геосистем

Практична робота з екології № 2

«ПОРІВНЯННЯ ОБСЯГІВ І СТРУКТУРИ

ЗАБРУДНЕННЯ МІСТ УКРАЇНИ»

Мета: порівняти ступінь забруднення атмосферного повітря у областних центрах України; познайомитися із структурою забруднення повітря, тобто, дізнатися, які за походженням можуть бути джерела забруднення атмосферного повітря; скласти структуру забруднення повітря для міста Харкова.

ХІД РОБОТИ

1. Спираючись на значення таблиці №1, визначте ступені забруднення атмосферного повітря вказаних міст України.                                                    (1б)

Таблиця №1:

Забруднення атмосферного повітря

(викиди шкідливих речовин)

Місто	Тис. тон на рік	Місто	Тис. тон на рік
1.     Луганськ 2.     Донецьк 3.     Дніпропетровськ 4.     Запоріжжя 5.     Харків 6.     Суми 7.     Миколаїв 8.     Херсон 9.     Одеса 10.           Кіровоград 11.           Київ 12.           Чернігів	100-200 200-400 150-200 150-200 150-200 5-10 5-10 5-10 5-10 5-10 150-200 5-10	13.         Житомир 14.         Вінниця 15.         Хмельницький 16.         Рівне 17.         Тернопіль 18.         Івано-Франківськ 19.         Ужгород 20.         Чернівці 21.         Полтава 22.         Черкаси 23.         Львів	5-10 5-10 5-10 5-10 5-10 5-10 5-10 5-10 5-10 150-200 5-10

2. Побудуйте стовпчасті діаграми, які б відображали кількість областних центрів України з різним рівнем забруднення атмосферного повітря. Для цього на осі абсцис (Х) розмісти стовпчики, а на осі ординат (У) – ступені забруднення повітря (тис. тон). (виберіть 3-4 області)                                                                                  (5б)

3. Ознайомтеся з картосхемою «Викиди шкідливих речовин в атмосферне повітря».

Визначте рівень забруднення вашої області та порівняйте із сусідніми.       (2б)

Викиди шкідливих речовин в атмосферне повітря в 2013році  (т на 1 км²)

4. За даними Державного комітету статистики в 2013 р. в Україні було викинуто в атмосферу 6,4 млн т шкідливих речовин. Це на 10,6 % менше, ніж було в 2011-му.

Як ви гадаєте, чому відбулося зниження кількості викидів шкідливих речовин?

(Дайте письмову відповідь на питання)                                                     (2б)

4. Зробіть висновки, де зазначте:                                                                          (2б)

·        Що робили на практичній роботі;

·        Вкажіть рівень забруднення свого міста;

·        Чи була досягнута мета роботи особисто тобою?

Інструктивна картка

Практична робота з екології № 3

Тема: Вплив інтенсивності ерозійних процесів на стан ґрунтового покриву

Мета: вивчення впливу інтенсивності ерозійних процесів на стан грунтового покриву

1 Прочитайте теоретичний матеріал.

Ерозія ґрунтів

Одним із основних дестабілізуючих факторів, що призводять до зниження продуктивності сільськогосподарських угідь та погіршують екологічну ситуацію в агроландшафтах, є ерозія. Ерозія — це процес руйнування ґрунту вітром, водою та іншими факторами з переміщенням продуктів ерозії за межі її виникнення. Вона обумовлюється як природними, так і антропогенними факторами. Еродовані землі характеризуються гіршими, ніж повнопрофільні, фізичними, фізико-механічними, агрохімічними та біологічними властивостями, унаслідок чого на них недобирається значна частина врожаю.

Внаслідок ерозії зменшується товщина орного шару, уміст гумусу в ґрунті, погіршується його структура, склад і водно-повітряний режим. Змиті ґрунти впродовж вегетації рослин випаровують більше вологи і вбирають незначну її кількість. Чим інтенсивніші ерозійні процеси, тим менше вологи вбирає ґрунт. В еродованих ґрунтах запаси вологи зменшуються на 14—22 %, що призводить до зниження врожайності сільськогосподарських культур. Навіть на слабо еродованих ґрунтах недобирається, як правило, до 15 % урожаю зернових. Погіршуючи ґрунтову родючість, ерозія ґрунтів не тільки знижує врожайність сільськогосподарських культур, а й порушує встановлену в процесі тривалого розвитку складну екологічну систему, змінюючи кругообіг поживних речовин у біосфері.

Залежно від факторів руйнування розрізняють наступні види ерозії:

Ø     водну;

Ø     вітрову;

Ø     агротехнічну;

Ø     технічну;

Ø     пасовищну.

Водна ерозія — це змивання верхнього шару або його глибинний розмив. Вона буває:

 краплинною — руйнування ґрунтових агрегатів ударами дощових крапель, унаслідок чого шпарини забиваються дрібними часточками ґрунту, зменшуючи водопроникність і посилюючи поверхневий стік та змив ґрунту;

 площинною — більш-менш рівномірний змив ґрунту невеликими струменями талих і дощових вод;

 лінійною, що спричиняє розмиви ґрунту, підґрунтя, материнської породи концентрованими токами води;

 іригаційною, яка виникає за умов неправильно організованого зрошення на схилах.

Вітрова ерозія (дефляція) виникає при сильних вітрах, які видувають орний шар, унаслідок чого зменшується родючість ґрунту. Частіше вона спостерігається на недостатньо захищених або зовсім незахищених рослинами площах. Під дією сили повітряного потоку частинки ґрунту розміром 0,1—0,5 мм переміщуються поверхнею землі й руйнують її верхній шар, унаслідок чого ґрунт видувається ще інтенсивніше. Найбільш шкідливими є пилові бурі. На супіщаних ґрунтах процеси вітрової ерозії починаються при швидкості вітру 3—4 м/с, на легкосуглинкових — 4—6 м/с, на важкосуглинкових — 5—7 м/с, на глинистих — 7—9 м/с.

Вітрова ерозія поширена, в основному, у південних і південно-східних районах України і зумовлюється сухістю клімату, зрідженістю природного рослинного покриву, сильними сухими вітрами, поганою структурою ґрунтів, неправильним сільськогосподарським їх використанням та недосконалою агротехнікою.

Найбільше пошкоджуються вітровою ерозією чорноземи та темно-каштанові ґрунти в Херсонській, Миколаївській, Одеській, Дніпропетровській, Луганській та Донецькій областях, а також піщані ґрунти, осушені торф'яники в поліських районах.

Процеси ерозії посилюються при нераціональному розорюванні земель, суцільному вирубуванні лісу, неправильному випасанні тварин на пасовищах.

Площа ерозійно небезпечних земель в Україні сягає майже 18 млн га, з них може піддаватися дефляції 5 млн га, а змиванню — 13 млн га. На значній площі обидва види ерозії можуть виявлятися сумісно. Вітрова ерозія щороку завдає збитків на пісках у районі нижньої течії Дніпра та інших південних районів. Періодично (кожні 5—7 років) у південних степових, південних і східних лісостепових районах значні території охоплюють пилові бурі. Неодноразово вони знищували посіви на тисячах гектарів, засипали пилюкою багаторічні насадження, зрошувальні канали, пошкоджували лінії електропередач, руйнували споруди тощо. Найбільш інтенсивно вітрова ерозія виявляється у квітні — першій половині травня в районах, де поширені піщані, супіщані та інші ґрунти з легким механічним складом. Іноді вона спостерігається наприкінці зими в південних районах, переважно в лютому, коли в сухі морозні дні сніг здувається разом із верхнім шаром ґрунту.

Під час пилових бур пилуваті часточки переносяться повітряним потоком на десятки, а іноді й сотні кілометрів.

Найбільш ерозійно небезпечними зонами в Україні є правобережжя Дніпра, Десни й Сіверського Дінця, міжріччя Дніпро — Південний Буг, Дністер — Прут, верхів'я Сіверського Дінця, Сейму та Донецький кряж. Великомасштабне обстеження ґрунтів показало, що на території України водною ерозією частково або повністю зруйновані значні площі в гірських районах Криму і Карпат, на Донецькому кряжі, Подільській і Наддністровській височинах.

У Лісостепу водна ерозія має досить значне поширення. Так, у Тернопільській області площа слабо, середньо і сильно змитих ґрунтів становить 29 %, у Хмельницькій — 31,3, Вінницькій — 32,1, Харківській — 35,3 %. У Полтавській області, де розміщена велика площа терас Дніпра, їх значно менше. У степовій зоні України еродовані ґрунти є в усіх південних областях, але найбільше їх у Луганській (54,7 %) та Одеській (61 %) областях.

2. Визначте регіони України, які найбільше уражені ерозійними процесами.

3. Заповніть таблицю:

Види ерозії	Вплив на стан ґрунтового покриву	Наслідки

4. Висновок: Запропонуйте заходи, які можуть зменшити ерозійні процеси ґрунтів в Україні.

Інструктивна робота

ПРАКТИЧНА РОБОТА з екології № 5

Тема: «АНАЛІЗ ОСОБЛИВОСТЕЙ РОЗВИТКУ ЗАПОВІДНОЇ МЕРЕЖІ УКРАЇНИ»

Мета роботи: Провести аналіз особливостей розвитку заповідної мережі України.

Обладнання й матеріали: Картки для практичної роботи з даними по заповідній мережі України.

Завдання 1. Прочитайте теоретичний матеріал.

Теоретичний матеріал

Природно-заповідний фонд — це ділянки суходолу і водного простору, природні комплекси яких мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну цінність.

За роки незалежності площа природно-заповідного фонду України зросла більш ніж удвічі. До його складу входять понад 7250 територій та об'єктів загальною площею 3,3 млн га, що становить близько 6 % території держави (1991р. цей показник становив лише 1,9 %). Але цього замало: площа заповідних земель на одну людину в Європі становить 2200 м². а в Україні — лише 570 м².

Станом на 1 березня 2010 р. в Україні, за даними Мінприроди, діяло 19 природних і 4 біосферних заповідники, 47 національних природних парків, 2853 заказники, 3203 пам'ятки природи, 27 ботанічних садів, 12 зоопарків, 54 дендропарки, 542 парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва, 55 регіональних ландшафтних парків, 800 заповідних урочищ.

Сучасні ретельні еколого-економічні розрахунки й моделі показують: збереження генофонду будь-якого регіону можливе лише за умови, що не менше ніж 10-15 % його площі зайнято заповідними територіями рангу заповідника чи заказника. У більшості країн Європи середній відсоток заповідності становить 15%.

Наявність розвиненої мережі заповідних територій — необхідна (хоч і не достатня) умова збереження біорізноманіття. Тому кожна держава, яка приєдналася до Конвенції про біорізноманіття, зобов'язана підтримувати й розвивати мережу заповідних територій, насамперед — заповідників.

Завдання 2. Розгляньте таблиці «Біосферні заповідники України» та  «Природні заповідники України» , визначте особливості розвитку мережі заповідних територій нашої країни з 1921 до 2009 року.

(побудуйте гістограму, яка б відображала певні періоди, наприклад, десятиріччя та кількість створених заповідних територій.)

Біосферні заповідники України — природно-заповідні території міжнародного значення, в яких охороняються всі шари біосфери і доступ до яких вкрай обмежений.

БІОСФЕРНІ ЗАПОВІДНИКИ УКРАЇНИ

№ з/п	Назва	Рік створення	Площа, га	Область
1.	Асканія-Нова	1921	11 100	Херсонська
2.	Дунайський біосферний заповідник	1981	50 252,9	Одеська
3.	Карпатський біосферний заповідник	1968	57 880	Закарпатська
4.	Чорноморський біосферний заповідник	1927	89 129	Херсонська, Миколаївська

ПРИРОДНІ ЗАПОВІДНИКИ УКРАЇНИ

№ з/п		Назва	Рік створення		Площа, га	Область
1.		Природний заповідник «Горгани»	1996		5344,2	Івано-Франківська
2.		Дніпровсько-Орільский природний заповідник	1990		3766,2	Дніпропетровська
3.		Древлянський природний заповідник	2009		30 872,84	Житомирська
4.		Природний заповідник «Єланецький степ»	1996		1675,7	Миколаївська
5.		Казантипський природний заповідник	1998		450,1	Автономна Республіка Крим
6.		Канівський природний заповідник	1923		2027	Черкаська
7.		Карадазький природний заповідник	1979		2872	Автономна Республіка Крим
8.	Кримський природний заповідник			1923	44 175	Автономна Республіка Крим
9.	Луганський природний заповідник			1968	2122	Луганська
10.	Природний заповідник «Медобори»			1990	10 521	Тернопільська
11.	Природний заповідник «Мис Мартьян»			1973	240	Автономна Республіка Крим
12.	Природний заповідник «Михайлівська цілина»			2009	882,9	Сумська
13.	Опукський природний заповідник			1998	1592,3	Автономна Республіка Крим
14.	Природний заповідник «Розточчя»			1984	2084,5	Львівська
15.	Поліський природний заповідник			1968	20 104	Житомирська
16.	Рівненський природний заповідник			1999	42 288,7	Рівненська
17.	Черемський природний заповідник			2001	2975,7	Волинська
18.	Український степовий природний заповідник			1961	3335,6	Донецька, Запорізька, Сумська
19.	Ялтинський гірсько-лісовий природний заповідник			1973	14 523	Автономна Республіка Крим

Завдання 3. Проаналізуйте стан заповідної мережі в Україні на сучасному етапі та визначте її відповідність європейським показникам.

Завдання 4.Чим можна пояснити зниження темпів зростання природно-заповідного фонду України?

Завдання 5. Зробіть висновок.

Інструктивна картка

Практична робота з екології № 6

Тема: «Існуюча й оптимальна структура

природокористування в Україні»

1. Прочитайте теоретичний матеріал.

Теоретичний матеріал

Природокористування — сфера виробничої та наукової діяльності, спрямованої на комплексне вивчення, освоєння, використання, відновлення, поліпшення й охорону природного середовища та природних ресурсів із метою розвитку продуктивних сил, забезпечення сприятливих умов життєдіяльності людини. Оскільки процес природокористування функціонує на стику суспільство — природа й охоплює багато видів виробничої і невиробничої діяльності людей, то в конкретний історичний період можна говорити про раціональний чи нераціональний типи природокористування.

Раціональне природокористування — це високоефективне, екологічно обґрунтоване господарювання, яке не призводить до різких змін природно-ресурсного потенціалу, підтримує продуктивність природних комплексів або окремих об'єктів, забезпечує умови існування людства й стабільного одержання матеріальних благ. Раціональне природокористування забезпечує максимальний економічний ефект при збереженні екологічної рівноваги у при­родних і антропогенних системах (геоекосистемах, ландшафтах), тобто сумарне навантаження на екосистеми не перевищує їх регенераційної здатності, тим самим величина навантажень не перевищує рівень гранично допустимих антропогенних навантажень. Це контрольоване, нормативне (ощадливе, невиснажливе) освоєння (використання) природних ресурсів, попередження можливих негативних наслідків діяльності людини, підтримання (підвищення) продуктивності й привабливості природних комплексів і окремих природних об'єктів. При раціональному природокористуванні економічна діяльність орієнтується на ресурсозберігання, доцільність використання природно-ресурсного потенціалу і застосування найновіших безвідходних або комплексне використання маловідходних технологій (ефективне використання відходів, бо яким би високим не був науково-технічний рівень виробництва, завжди є відходи, які є результатом незавершеного технологічного циклу, для якого ще не знайдено сферу оптимального використання). Отже, охорона навколишнього природного середовища є одним із чинників раціонального природокористування.

Нераціональним вважається таке природокористування, у результаті якого природа втрачає здатність до самовідтворення, самоочищення, порушується рівновага біосистем, вичерпуються матеріальні ресурси, погіршуються рекреаційні, оздоровчі та курортні умови, естетичні характеристики ландшафтів, умови проживання людини загалом. Нераціональне природокористування призводить до деградації природно-територіальних комплексів, втрати їх здатності до самовідновлення, що характеризується низькою ефективністю використання природних ресурсів, споживацьким ставленням до природи, урахуванням лише економічних принципів у процесі господарської діяльності. Нераціональне природокористування може бути навмисним, випадковим, або супутнім, може бути зумовлене планово-економічними та проектними прорахунками, тимчасовими й вимушеними позиками у природи, неправильною оцінкою природних ресурсів, недосконалістю природоохоронного законодавства. Нераціональне природокористування не забезпечує збереження природно-ресурсного потенціалу, а, навпаки, запускає негативні процеси антропогенного впливу на навколишнє середовище (забруднення навколишнього природного середовища, порушення та деградація природних ландшафтів, зникнення деяких видів тварин і рослин, порушення зв'язків між елементами екосистеми).

2. Дайте відповіді на запитання:

1.      Який тип природокористування характерний для України? Відповідь обґрунтуйте.

2.      Які причини панування цього типу природокористування?

3.      На основі статистичних даних проаналізуйте структуру природокористування в Україні та визначте ступінь її збалансованості й оптимальності.

3.Зробіть висновок.

Інструктивна картка

Практична робота  з екології №7

«Аналіз співвідношень природних і антропогенних угідь своєї області, адміністративного району і порівняння їх з оптимальними показниками»

1. Уважно прочитайте теоретичний матеріал.

Теоретичний матеріал

Розрізняють природний і антропогенний ландшафти.

Природний ландшафт складається з природних, взаємодіючих між собою компонентів, і формується під впливом природних фізико- географічних процесів — ландшафтоутворюючих чинників.

Антропогенний ландшафт складається з природних і змінених людиною компонентів, що взаємодіють між собою. Антропогенні ландшафти сформувалися за історичний час під впливом господарської діяльності людини.

 Основними природними компонентами ландшафтів є гірські породи, повітря, вода, ґрунти, рослинність, тваринний світ. Антропогенними компонентами ландшафту є сільськогосподарські угіддя, меліоративні системи, населені пункти, лісонасадження, штучні водосховища, кар'єри, дороги тощо. Назви природних ландшафтів відбивають їх приналежність до теплових поясів, фізико-географічних зон, рівнин, гір. За цими ознаками виділяють арктичні, тайгові, мішано-лісові, лісостепові, степові, пустельні, субтропічні, тропічні, екваторіальні, рівнинні та гірські ландшафти. Назви антропогенних ландшафтів залежать від виду господарської діяльності, під впливом якого змінювався природний ландшафт. Серед антропогенних ландшафтів виділяють сільсько-, лісо-, водогосподарські, промислові, селитебні (населені пункти), рекреаційні, природоохоронні.

Земельний фонд України становить 60,4 млн га, з них приблизно 70,5 % — сільськогосподарські угіддя. Їх площа дорівнює 40,8 млн га, з яких 57,3 % — рілля, 12,6 % — сінокоси і пасовища.

У наш час не змінених господарською діяльністю людини ландшафтів в Україні практично не залишилось. Мало змінені ландшафти становлять 15-20 % території. Це, головним чином, вторинні лісові насадження, заболочені ділянки, території заповідників. За оцінками фахівців, для компенсації антропогенного впливу таких ландшафтів має бути 40 %.

Лише 8 % земель території України перебуває нині в природному стані (болота, озера, гірські масиви, вкриті та не вкриті лісом). Змінилося екологічно допустиме співвідношення між площами ріллі, природних угідь, лісових і водних ресурсів. Це негативно вплинуло на стійкість агроландшафту, посилилися ерозійні процеси.

2. Проаналізуйте таблицю «Рівень розораності сільськогосподарських угідь країн світу», визначте країни з найбільшою та найменшою розораністю сільськогосподарських угідь.

РІВЕНЬ РОЗОРАНОСТІ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ УГІДЬ КРАЇН СВІТУ

Назва країни	Розораність сільськогосподарських угідь (%)
Білорусь	26,7
Болгарія	29,9
Індія	48,8
Італія	31
Казахстан	8,28
Канада	4,57
Німеччина	33
Польща	40,2
Росія	7,17
Румунія	39,4
Сполучені Штати Америки	19
Україна	57,3
Франція	33
Чехія	38,8

3. Проаналізуйте таблицю «Рівень розораності сільськогосподарських угідь областей України» та визначте області України з найвищою розораністю території.

РІВЕНЬ РОЗОРАНОСТІ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ УГІДЬ ОБЛАСТЕЙ УКРАЇНИ

Назва області	Площа ріллі від загальної площі сільськогосподарських угідь (%)
Вінницька	87
Волинська	34
Дніпропетровська	83
Запорізька	88
Кіровоградська	86
Миколаївська	87
Одеська	83
Рівненська	31
Тернопільська	86
Харківська	88
Херсонська	82
Черкаська	86
Закарпаття	17

4.         Згідно з чинними нормами, розораність земель сільськогосподарських угідь на рівні 60-80 % уважається несприятливою, 25-60 % — умовно сприятливою і менше 25 % — сприятливою. Виходячи з цього, дайте відповіді на запитання:

1.              Для яких областей України характерна оптимальна оцінка розораності земель?

2.              Проаналізуйте свою область (район), порівняйте її показники з оптимальними показниками. Яке співвідношення природних і антропогенних угідь характерне для вашої області (району)?

5.         Зробіть висновки:

Ø  Чому така розораність території небажана? (З екологічного і економічного поглядів.)

Ø  Який шлях виходу із цієї ситуації ви можете порекомендувати?

Інструктивна картка

Лабораторна робота

Тема. Вивчення мінливості в рослин.

ПОБУДОВА ВАРІАЦІЙНОГО РЯДУ Й ВАРІАЦІЙНОЇ КРИВОЇ

Мета: ознайомитися з варіативною мінливістю у рослин, закріпити навички побудови варіаційного ряду й варіаційної кривої.

Обладнання й матеріали: об’єкти вивчення, лінійка, підручник, робочий зошит.

ХІД РОБОТИ

1.     Виміряти довжину всіх об’єктів вивчення і записати її в таблицю.

Таблиця 1

Довжина, см
кількість

n	V	P	∑	M
Загальна кількість варіант ряду	Варіанта	Частота зустрічальності варіант	Сума	Середня величина ознаки

2. Побудувати на підставі одержаних результатів варіаційний ряд, розташувавши по горизонталі виміряні об’єкти в послідовності від найменшого до найбільшого значення, а по вертикалі — відклавши їх довжину.

3. Проміжок від найменшої до найбільшої довжини розбити на п’ять рівних частин. Для кожної частини визначити кількість об’єктів, які до неї потрапили. Використавши ці дані, побудувати варіаційну криву.

4. Користуючись формулою, розрахуйте середню величину мінливості ознаки: , де М – середня величина, ∑ – знак суми, V – варіанта, Р – частота повторюваності, n – загальна кількість об’єктів в ряду.

∑(V ×p)  М=

5.Середню величину ознаки (М) внесіть до таблиці.

Таблиця 2

Висновок: Дайте відповідь на запитання:

а) яка закономірність модифікаційної мінливості вами установлена?

б) організм успадковує ознаку як таку, чи норму реакції?

в) чому об’єкти з однаковим генотипом відрізняються один від одного фенотипові?

Інструктивна картка

Лабораторна робота

Тема: БУДОВА ТКАНИН РОСЛИННОГО ОРГАНІЗМУ

Мета: Узагальнити і систематизувати знання про причини будови і класифікації тканин рослин, виявити причинно-послідкові зв’язки між будовою тканин і функціями , які вони виконують.

ХІД РОБОТИ

1. Розглянути у підручнику малюнки тканин рослин.

2. Встановити особливості будови клітин цих тканин.Звернути увагу на форму клітин, їх з’єднання між собою

3. . Намалювати в зошиті для лабораторних робіт малюнки кожної тканини.

4. Оформити звіт у вигляді таблиці.

Тип тканини	Малюнок, особливості будови	Місце розташування	Функції	Здатність до регенерації	Висновки
Твірна
Основна
Провідна
Механічна

5. Дати відповіді на запитання:

Чим відрізняється утворення тканини у рослин та тварин.

Які тканини вивчає гістологія, а які анатомія рослин?

Чим відрізняється селекція рослин і тварин

Чи відрізняються за розмірами клітини одних і тих самих тканин кавуна і традесканції? Відповідь обґрунтувати.

Чому важко дати загальне визначення для тканин рослин і тварин?

6. Зробити висновок, про те, чого особисто ви навчились на уроці, якого результату досягли.

Інструктивна картка

Лабораторна робота з біології

Тема: БУДОВА ТКАНИН ТВАРИН

Мета: познайомитися із особливостями будови різноманітних типів тканин тварин, звернути свою увагу на відповідність їхньої будови виконуваним ними функціям

Обладнання й матеріали: мікрофотографії тканин, постійні мікропрепарати тканин (епітеліальної, нервової, м'язової) та тканин внутрішнього середовища.

ХІД РОБОТИ

1.                Уважно розгляньте будову епітеліальної тканини. Зверніть особливу увагу на форму клітин, їх взаємо-розташування, співвідношення клітин й міжклітинної речовини.

2.                Таким же чином розгляньте будову хрящової та кісткової тканин. Зверніть свою увагу на будову міжклітинної речовини, в тому числі на розміщення у ній волоконець.

3.                Розгляньте будову нервової тканини спинного або головного мозку, віднайдіть сіру речовину, а у ній — нервові клітини. Визначте особливі особливості будови нервової тканини.

4.                Уважно розгляньте будову м'язової тканини. Віднайдіть ядра й скоротливі волоконця.

5.                У зошит замалюйте розглянуті вами препарати. У вигляді таблиці. Виявіть особливості у будові епітеліальної, нервової, м'язової тканин й тканин внутрішнього середовища.

Тип тканини	Малюнок	Особливості будови	Функції, що виконує
Епітеліальна тканина
Одношаровий епітелій
Багатошаровий епітелій
Сполучна тканина
Кров
Щільна сполучна тканина
Кісткова тканина
Хрящова тканина
М‘язова тканина
Посмугована м’язова
Гладенька м’язова
Серцева м’язова
Нервова тканина
Нейрони
Нейроглія

Дайте відповіді на запитання:

1. Які типи тканин розрізняють у багатоклітинних тварин?

2. Що становлять собою епітеліальні тканини?

3. Які їхні різновиди за будовою та функціями вам відомі?

4. Які особливості будови та функції м’язових тканин?

5. Які види м’язової тканини вам відомі?

6. Які властивості та будова нервової тканини?

7. Що становлять собою тканини внутрішнього середовища?

8. Які види цих тканин вам відомі?

Висновок: _______________________________________________________________

Інструктивна картка

Лабораторна робота з біології

Тема. Будова статевих клітин

Мета: на прикладі сперматозоїдів й яйцеклітин хребетних детально розглянути особливості у будові статевих клітин.

Обладнання та матеріали: мікроскопи, мікропрепарати чи фотографії сперматозоїдів й яйцеклітин хребетних тварин, робочий зошит, підручник.

1.     Уважно розгляньте під мікроскопом препарат сперматозоїдів (у разі відсутності препаратів розгляньте уважно рисунок чи фотографію сперматозоїдів).

2.     В робочому зошиті намалюй схему будови сперматозоїда та позначте його головні частини.

3.     Під мікроскопом розгляньте постійний препарат яйцеклітини (у разі відсутності препаратів розглянь рисунок чи фотографію яйцеклітини).

4.     Намалюйте схему будови яйцеклітини в робочому зошиті і позначте основні її частини.

5.     Зробіть висновки, у яких укажіть, чим обумовлені головні відмінності у будові чоловічих та жіночих статевих клітин.

Інструктивна картка

ЛАБОРАТОРНА РОБОТА№ 1

Тема: Визначення деяких органічних речовин та їхніх властивостей

Мета: ознайомитися з методами ідентифікації деяких органічних речовин, що входять до складу живих організмів, і властивостями цих речовин.

Обладнання й матеріали: олія, 0,1%-й розчин крохмалю, пробірки, піпетки, воронка, вода, очищений гас або бензин, розчин Люголя.

ХІД РОБОТИ

1. Налийте у пробірку 2 мл розчину крохмалю й додайте кілька краплин розчину Люголя. Уміст пробірки перемішайте. Комплексна сполука, яку йод зі складу розчину Люголя утворив із крохмалем, має надати розчину синього забарвлення.

2. Нагрійте суміш у пробірці на водяній бані чи в посудині з гарячою водою. Підвищення температури руйнує сполуку йоду та крохмалю й знебарвлює розчин. Результати спостережень запишіть у зошит.

3. Помістіть у дві пробірки 0,5 мл олії та додайте в одну пробірку 5 мл води, а в другу — 5 мл очищеного гасу або бензину, або будь-якого іншого органічного розчинника.

4. Уміст пробірок енергійно струсніть або перемішайте.

5. Через одну хвилину відмітьте, що можна спостерігати в кожній із пробірок, і запишіть результати в зошит.

6. Зробіть висновок, в якому вкажіть, з якими способами ідентифікації органічних речовин ви ознайомилися та які властивості досліджуваних речовин ви спостерігали.

ЛАБОРАТОРНА РОБОТА № 2

Тема: Вивчення властивостей ферментів

Мета: дослідити властивості ферментів і вплив на них фізичних факторів.

Обладнання й матеріали: невеликі кубики сирої та вареної картоплі, пробірки, гідроген пероксид, який має кімнатну температуру, гідроген пероксид з холодильника, підручник.

ХІД РОБОТИ

У цій роботі властивості ферментів розглядаються на прикладі ферменту пероксидази, що міститься в клітинах картоплі. У випадку контакту пероксидази з гідроген пероксидом відбувається розклад пероксиду на воду й кисень, який виділяється у вигляді невеликих пухирців газу.

1. Візьміть три пробірки й помістіть у них невеликі кубики картоплі. У перші дві помістіть кубики сирої картоплі, а в третю — вареної.

2. Залийте першу пробірку розчином гідроген пероксиду, який перед цим знаходився в холодильнику.

3. Спостерігайте, чи виділяються пухирці газу. Відмітьте інтенсивність їх виділення.

4. Залийте другу і третю пробірки розчином гідроген пероксиду, який має кімнатну температуру.

5. Спостерігайте, чи виділяються пухирці газу. Відмітьте інтенсивність їх виділення.

6. Зробіть висновок, у якому вкажіть результати спостережень і поясніть, чи вплинули низька температура й теплова обробка на роботу ферменту пероксидази.

Інструтивна картка

ПРАКТИЧНА РОБОТА №1

Тема: Розв’язання елементарних вправ із транскрипції та реплікації

Мета: закріпити вміння розв’язувати елементарні вправи з транскрипції та реплікації.

Обладнання й матеріали: кілька варіантів карток із послідовностями нуклеотидів для транскрипції та реплікації, зошит, підручник.

ХІД РОБОТИ

1. Розгляньте послідовність нуклеотидів, надану вам для проведення реплікації. Запишіть, яка послідовність нуклеотидів утвориться на цьому ланцюзі, враховуючи, що під час РЕПЛІКАЦІЇ ДНК

навпроти аденіну (А) стає тимін (Т),

навпроти тиміну (Т) — аденін (А),

навпроти гуаніну (Г) — цитозин (Ц),

а навпроти цитозину (Ц) — гуанін (Г).

2. Повторіть це для всіх наданих вам для реплікації послідовностей.

3. Розгляньте послідовність нуклеотидів, надану вам для проведення транскрипції. Запишіть, яка послідовність нуклеотидів утвориться на цьому ланцюзі, враховуючи, що під час ТРАНСКРИПЦІЇ ДНК у синтезованому ланцюзі РНК навпроти аденіну (А) стає урацил (У),

навпроти тиміну (Т) — аденін (А),

навпроти гуаніну (Г) — цитозин (Ц),

навпроти цитозину (Ц) — гуанін (Г).

4. Повторіть це для всіх наданих вам для транскрипції послідовностей.

5. Зробіть висновок.

Інструктивна картка

ПРАКТИЧНА РОБОТА №2

Тема: Ознайомлення з інструкціями з використання окремих хімічних речовин як медичних препаратів, засобів побутової хімії тощо та оцінювання їхньої небезпеки

Мета: навчитися правильно користуватися інструкціями з використання окремих хімічних речовин, таких як медичні препарати, засоби побутової хімії тощо, та об’єктивно оцінювати їхню небезпеку.

Обладнання й матеріали: інструкції з використання медичних препаратів і засобів побутової хімії, зошит, підручник.

ХІД РОБОТИ

1. Уважно прочитайте інструкцію з використання медичного препарату. Запишіть, у разі яких захворювань його можна використовувати.

2. Укажіть випадки, коли використання препарату є неможливим.

3. Укажіть можливу побічну дію препарату.

4. Уважно прочитайте інструкцію з використання препарату побутової хімії. Запишіть, для чого його треба використовувати.

5. Укажіть, яких правил техніки безпеки слід дотримуватися під час застосування цього препарату.

6. Зробіть висновок, у якому вкажіть на що треба звертати увагу під час ознайомлення з інструкцією щодо застосування медичного препарату або засобу побутової хімії.

ДОДАТОК 1до Практичної роботи № 2

ХІМІЧНИЙ СКЛАД І КАЛОРІЙНІСТЬ

ОСНОВНИХ ПРОДУКТІВ ХАРЧУВАННЯ 

Найменування продуктів		Їстівна частина 100 г продукту, що засвоюється, г					Калорійність, ккал
		Білки		Жири		Вуглеводи
Хлібобулочні вироби
Хліб житній		5,1		1-0		42,5	204
Хліб пшеничний, грубий		6,9		0,4		45,2	217
Хліб пшеничний, кращий		5,8		0,5		56,1	268
Батони		7,5		1,0		49,5	240
Бублики		8,6		0,5		56,8	272
Печиво сухе		12,0		14,6		58,4	424
Печиво цукрове		9,9		9,8		67,7	408
Пряники		8,9		—		72,5	334
Молочні продукти, жири
Молоко коров’яче цільне		2,8		3,5		4,5	62
Молоко сухе знежирене		32,5		0,8		48,0	338
Кефір		3,1		2,6		2,5	48
Молоко згущене з цукром		6,8		8,3		63,5	324
Сметана		2,1		28,2		3,1	284
Сиркова маса нежирна		11,8		0,5		15,8	117
Сир 50% -ї жирності		21,4		30,3		2,5	379
Масло вершкове шоколадне		1,2		59,0		18,9	631
Масло вершкове несолене		0,4		78,5		0,5	734
Маргарин столовий		1,0		83,0		0,8	780
Сало свиняче		1,6		82,1		—	841
Яйце		12,0		11,4		0,5	157
М’ясо та м’ясні продукти
Яловичина жирна у		16,6		20,8		—	261
Яловичина пісна		19,0		5,0		—	130
Свинина жирна		13,0		36,0		—	390
Свинина м’ясна		20,4		4,0		—	121
Телятина жирна		18,5		6,8		—	136
Кролик		18,0		7,0		—	140
Кури		17,0		12,0		—	185
Ковбаса сирокопчена		20,4		37,4		—	431
Ковбаса напівкопчена		13,5		35,0		—	370
Ковбаса любительська варена		12,0		26,0		—	290
Ковбаса варена		10,0		11,0		1,0	150
Ковбаса ліверна		9,6		13,9		22,2	259
Сосиски з яловичини		11,7		13,5		5,5	156
Шашлик з баранини		19,2		24,8		—	310
Шашлик зі свинини		19,9		24,0		—	304
Свинина тушкована консерв.		13,4		27,8		0,3	315
Яловичина тушкована консерв.		16,5		12,4		0,4	186
Баранина тушкована консерв.		15,7		19,3		0,3	245
Паштет м’ясний консерв.		10,7		12,6		3,1	174
Паштет печінковий консерв.		15,6		25,2		1,0	302
Риба й рибні продукти
Тріска	15,0		0,5		—		66
Щука	17,9		0,7		—		79
Лящ	16,0		6,6		—		129
Короп	15,2		3,2		—		92
Оселедець свіжий	16,0		12,0		—		172
Оселедець солений	10,8		8.1		—		129
Шпроти в олії	16,0		30,8		0,7		854
Ікра чорна паюсна	25,4		14,2		—		236
Крупи, макаронні вироби
Горох	5,7		2,2		50,1		293
Гречка	8,8		2,3		63,4		317
Кукурудза	8,4		4,3		64,9		340
Манка	9,5		0,7		70,4		334
Вівсянка	8,9		5,9		59,8		336
Перловка	6,3		1.2		66,2		310
Пшоно	8,4		2.3		62,4		324
Рис	6,7		0,9		72,8		334
Толокно	11,6		5,9		62,7		359
Квасоля	16,2		1,9		50.7		292
Ячмінна крупа	6,3		1,2		66,2		310
Макарони, локшина,вермішель	9,3		0,8		70,9		336
Цукор, кондитерські вироби
Цукор-рафінад, пісок	—		—		99,8		400
Мед	0,3		—		77,2		318
Карамель льодяникова	—		—		89,2		357
Цукерки шоколадні грильяж	5.4		27,0		62,2		514
Цукерки шоколадні, фруктові	2,5		8,7		66,6		356
Шоколад молочний (десертний)	6,9		39,9		44,2		556
Какао (порошок)	23,6		20.2		17,9		350
Мармелад желейний формовий	—				69,9		280
Зефір	—		—		78,5		314

ФУНКЦІЇ ТА ДЖЕРЕЛА ВІТАМІНІВ

Вітаміни	Функції вітамінів	Гіповітаміноз	Основні джерела
Водорозчинні вітаміни
Аскорбінова кислота (вітамін С)	Бере участь у синтезі білків і утворенні органічної речовини кісток, підвищує імунітет	Цинга	Чорна смородина, шипшина, лимон
Тіамін (вітамін B1)	Бере участь в обміні білків, жирів і вуглеводів	Бері-бері	Чорний хліб, яєчний жовток, печінка
Рибофлавін (вітамін В2)	Бере участь в окисно-відновних реакціях, необхідний для синтезу ферментів	Виразки на слизових оболонках	Рибні продукти, печінка, молоко
Нікотинова кислота (вітамін РР)	Бере участь в окисно-відновних реакціях	Пелагра	Пташине м’ясо, яловичина, печінка, дріжджі
Піридоксин (вітамін В6)	Бере участь в обміні білків шкіри, нервової системи та кровотворенні	Дерматити	Рисові висівки, зародки пшениці, нирки
Кобаламін (вітамін В12)	Бере участь у перенесенні пов’язаного з вуглеводом атома Гідрогену на сусідній атом Карбону	Анемія	Яловича печінка, мікроорганізми кишечнику
Жиророзчинні вітаміни
Вітамін А	Бере участь у процесі світло-сприйняття	Куряча сліпота, зниження імунітету	Морква, кропива, абрикоси, печінка, ікра, масло, молоко
Вітамін D	Бере участь у регуляції обміну Кальцію	Рахіт	Риб’ячий жир, яєчний жовток, молоко

ДОДАТОК 2 до Практичної роботи № 2

Для того щоб підібрати оптимальний комплект продуктів харчування, слід ураховувати добові потреби організму людини в білках, жирах, вуглеводах і вітамінах. Також треба пам’ятати про загальні енергетичні потреби організму. Для здорової людини співвідношення основних груп органічних речовин зазвичай рекомендують на рівні 1:1,2:4 (білки : жири : вуглеводи відповідно). Добова потреба у вітамінах для людини значною мірою залежить від її віку.

ДОБОВА ПОТРЕБА ЛЮДЕЙ РІЗНОГО ВІКУ У ВІТАМІНАХ

Вітаміни	Вік (років)
	4-6	7-10	11-12	>12 і дорослі
Вітамін А (ME)	2500	3500	5000	5000
Вітамін В1 (мг)	0,9	1,0	1,3	1,5
Вітамін В2 (мг)	1,1	1,2	1,5	1,7
Вітамін В6 (мг)	1,1	1,4	1,7-2,0	2,0
Вітамін В12 (мкг)	1,0-1,5	1,5-2,0	2,0-4,0	4,0-6,0
Вітамін С (мг)	45	45	50	60
Вітамін D (ME)	400	400	400	400
Вітамін Е (ME)	7	7-10	10-15	15-30
Вітамін К (мкг)	20	30	45-60	65-80

Індивідуальні потреби людей у органічних речовинах суттєво залежать від їхнього способу життя, рівня фізичних навантажень та індивідуальних особливостей організму. Тому для визначення власного раціону бажано порадитися зі спеціалістом-дієтологом.

 Інструктивна картка

ПРАКТИЧНА РОБОТА №3

Тема: Оцінювання продуктів харчування

 за їх хімічним складом

Мета: закріпити навички оцінювання продуктів харчування за їх хімічним складом.

Обладнання й матеріали: таблиці «Хімічний склад і калорійність основних продуктів харчування», «Функції та джерела вітамінів», підручник.

ХІД РОБОТИ

1. Ознайомтесь із таблицею хімічного складу й калорійності продуктів харчування та основними джерелами вітамінів.

2. Визначте список продуктів харчування та їх кількість, достатню для забезпечення потреб людини вагою 60 кг, якій щодоби треба отримувати 80 г білків, 100 г жирів та 360 г вуглеводів загальною енергетичною цінністю 2 700-2 800 ккал.

3. Укажіть, які продукти їй обов’язково треба вживати для забезпечення потреби у вітамінах.

4. Зробіть висновки й запишіть у зошит.